Навигация
Главная
Вход
Регистрация
Добавить сказку
Информация
Героические идеалы в воспитании ребенка.
Обо всём
Расскажи свою сказку
Реклама на сайте
Наша кнопка
Сказки - книги онлайн
Поиск

Разделы
Мифы и легенды
  Легенды Крыма
  Мифы древней Греции
  Русские былины
Народные сказки
  Белорусские
  Народов Востока
    Арабские сказки
    Афганские сказки
    Индийские сказки
    Казахские сказки
    Киргизские сказки
    Курдские сказки
    Непальские сказки
    Пакистанские сказки
    Персидские сказки
    Таджикские сказки
    Татарские сказки
    Турецкие сказки
    Туркменские сказки
    Узбекские сказки
  Народов Севера
    Бурятские
    Карельские
    Финские
    Хакасские
  Русские народные сказки
  Сборник
    Австрийские
    Албанские
    Английские
    Болгарские
    Боснийские
    Венгерские
    Греческие
    Датские
    Еврейские сказки
    Ирландские
    Испанские
    Итальянские
    Македонские
    Молдавские сказки
    Народов Америки
      Кубинские
    Народов Африки
      Суданские
    Народов Кавказа
      Аварские
      Адыгейские
      Кабардинские
      Карачаевские
      Кумыкские
      Лакские
      Ногайские
      Черкесские
      Чеченские сказки
    Немецкие
    Норвежские
    Польские
    Португальские
    Сербские
    Словацкие
    Словенские
    Уйгурские
    Хорватские
    Чешские сказки
    Шведские
    Шотландские
    Эстонские
  Украинские сказки
Сказки зарубежных писателей
  А. Дюма
  Братья Гримм
  В. Гауф
  Г.Х.Андерсен
  Дж. Родари
  О.Уайльд
  Сборник
  Шарль Перро
  Э. Хогарт
Сказки русских писателей
  А.С. Пушкин
  В. Гаршин
  К. Чуковский
  Л. Толстой
  Н. Телешов
  П. Бажов
  П. Ершов
  С. Маршак
  Сборник
Ссылки на литературные проекты
Спонсоры
Кобиляча голова

Добавлена: Антон
Просмотров: 2778
Слов: 562

Як був дід да баба, да у їх було дві дочки: одна дідова, а друга бабина. У діда була дочка така, що всегда рано уставала да усе робила, а бабиній як би нічого не робить! Ото раз баба послала їх на попряхи: «Ідіть же, — говорить, — да щоб мені багато напряли». Дідова дочка до світа встала да усе пряла, а бабина з вечора тільки як попряла трошки, да й не пряла більше.

Уранці, як світ став, пішли вони додому; треба їм було в однім місці через перелаз лізти. Бабина дочка уперед перелізла і говорить: «Дай мені, сестрице, твої починки; я подержу, покіль ти перелізеш». Та їй оддала; так вона, їх забравши, побігла додому да й каже: «Дивись, мамо, скільки я напряла, а сестра як легла з вечора, дак і не уставала до світа!» А та, прийшовши, скількі не божилась, що то її починки, дак куда — баба і слухать не хотіла, од того що вона її і попереду не любила, да і нав’язалась на діда: «Де хочеш, там і дінь свою дочку, тільки щоб вона у мене дурно хліба не їла!».

От дід запріг кобилу да посадив дочку на віз, і сам сів, да і поїхали. їдуть лісом, аж там стоїть хатка на курячій ніжці. Дід узяв дочку да й повів у хату, а хата була одчинена, да й каже: «Оставайся ж, доню6, тут, а я піду, дровець нарубаю, щоб було чим кашу зварить». Да сам пішов з хати да й поїхав, тільки прив’язав до оконниці колодочку.

Колодочка стукне, а дочка і каже. «Се мій батенька дровця рубає!» Коли стукотить, гуркотить кобиляча голова: «Хто в моїй хаті, одчини!» Дівчина встала і одчинила. «Дівчино, дівчино! Пересади через поріг». Вона пересадила. «Дівчино, дівчино! Постели мені постіль». Вона постелила. «Дівчино, дівчино! Положи мене на піл». Вона положила. «Дівчино, дівчино! Укрий мене». Вона і укрила. «Дівчино, дівчино! Улізь же мені у праве ухо, а у ліве вилізь». Вона як вилізла із ушей, дак стала така хороша, що кращої немає. Зараз стали і лакеї, і коні, і коляска; вона сіла у коляску да й поїхала до батька. Приходить у хату, а батько її не пізнав; а послі вона їм розказала, що з нею було. От баба уп’ять пристала до діда: «Вези і мою дочку туда, куда свою возив».

Дід і бабину туда ж одвіз і, посадивши у хаті, велів себе ждать, покіль він нарубає дров. Тільки та пождала трошки, начала плакать, що сама осталась у лісі: аж оп’ять стукотить, гуркотить кобиляча голова: «Хто в моїй хаті, одчини!» — «Не велика пані, і сама одчиниш», — каже дівчина. «Дівчино, дівчино! Пересади мене через поріг». — «Не велика пані, і сама перелізеш». — «Дівчино, дівчино! Постели мені постіль». — «Не велика пані, і сама постелиш». — «Дівчино, дівчино! Положи мене на піл». — «Не велика пані, і сама ляжеш». — «Дівчино, дівчино! Укрий мене». — «Не велика пані, і сама укриєшся».

Тогді кобиляча голова схватилась и з’їла бабину дочку, да кісточки в мішочку і повісила, а сама оп’ять ушла. Собачка прибіжала до баби да начала брехать: «Гав, гав! Дідова дочка як панночка, а бабиної дочки у торбинці кісточки!» Що прожене баба її, то вона оп’ять і прибіжить. Тільки баба і говорить дідові: «Поїдь да подивись, що там із моєю дочкою робиться». От дід поїхав і привіз у торбинці кісточки, дак баба розсердилась да собачку і убила.

О сказочнике

Антон



Подари жизнь!

Сказки для вашего ребенка

Рейтинг: Нет рейтинга

Комментарии

Нет комментариев.

Добавить комментарий

Для предотвращения спама введена премодерация комментариев от незарегистрированных пользователей.