Навигация
Главная
Вход
Регистрация
Добавить сказку
Информация
Героические идеалы в воспитании ребенка.
Обо всём
Расскажи свою сказку
Реклама на сайте
Наша кнопка
Сказки - книги онлайн
Поиск

Разделы
Мифы и легенды
  Легенды Крыма
  Мифы древней Греции
  Русские былины
Народные сказки
  Белорусские
  Народов Востока
    Арабские сказки
    Афганские сказки
    Индийские сказки
    Казахские сказки
    Киргизские сказки
    Курдские сказки
    Непальские сказки
    Пакистанские сказки
    Персидские сказки
    Таджикские сказки
    Татарские сказки
    Турецкие сказки
    Туркменские сказки
    Узбекские сказки
  Народов Севера
    Бурятские
    Карельские
    Финские
    Хакасские
  Русские народные сказки
  Сборник
    Австрийские
    Албанские
    Английские
    Болгарские
    Боснийские
    Венгерские
    Греческие
    Датские
    Еврейские сказки
    Ирландские
    Испанские
    Итальянские
    Македонские
    Молдавские сказки
    Народов Америки
      Кубинские
    Народов Африки
      Суданские
    Народов Кавказа
      Аварские
      Адыгейские
      Кабардинские
      Карачаевские
      Кумыкские
      Лакские
      Ногайские
      Черкесские
      Чеченские сказки
    Немецкие
    Норвежские
    Польские
    Португальские
    Сербские
    Словацкие
    Словенские
    Уйгурские
    Хорватские
    Чешские сказки
    Шведские
    Шотландские
    Эстонские
  Украинские сказки
Сказки зарубежных писателей
  А. Дюма
  Братья Гримм
  В. Гауф
  Г.Х.Андерсен
  Дж. Родари
  О.Уайльд
  Сборник
  Шарль Перро
  Э. Хогарт
Сказки русских писателей
  А.С. Пушкин
  В. Гаршин
  К. Чуковский
  Л. Толстой
  Н. Телешов
  П. Бажов
  П. Ершов
  С. Маршак
  Сборник
Ссылки на литературные проекты
Спонсоры
Лубок

Добавлена: Антон
Просмотров: 2821
Слов: 284

Був собі в однім пустім місці хутор невеличкий. В хуторі жила сім’я одна, і невеличка: був там старесенький дід да син його жонатий — звався він Нечипір, да ще не дуже великий син од Нечипора. Дід був зовсім без мощі: ходючи він згинався уже дуже, голова у йога була біла-біла, мов молоком облита, а робити — дак зовсім нельзя було йому, бідному. Нечипору се було дуже не по нутру; йому усе хотілося, щоб батько що-небудь да робив. Надумався Нечипір да й каже: «Згублю я батька, годі йому жити! Мені і так приходиться гірко жити да хліб добувати».

Прийшла зима. Нечипір достав з гори предовгий да широкий луб, узяв свого сина да й каже батькові старому: «Ходімо, тату, в поле; годі тобі жити! Ні сам не будеш мучитись, ні нас не будеш мучити». І повели старого батька. Почувши річ таку, батько тільки заливався гіркими слізами — більш нічого. Довіз Нечипір діда до дуже глубокого яру, посадив його, старесенького, на лубок, що приніс з собою, спустив на нім батька у самий низ да й каже: «Прощай тепер, тату! Не поминай нас лихом!» І вже хотів іти додому, аж внучок того діда і каже батькові: «Тату! Возьми ж лубочок з собою». — «А нащо він? Нехай там зостається». — «Як нащо? Адже як будеш і ти такий старик, як дід мій, то й я тебе посадив би на той лубок та и спустив би».

Тоді Нечипір хопився за висок: «Дурний, дурний я! Що зробив! Спасибі ж тобі, сину, що ти дурного батька на ум та на разум наставив!» І швидче кинувся у яр, взяв батька старого з собою, попросив у його опрощення і став кормити до самісінько смерти, щоб і його діти не покидали.

О сказочнике

Антон



Подари жизнь!

Сказки для вашего ребенка

Рейтинг: 0.05

Комментарии

Нет комментариев.

Добавить комментарий

Для предотвращения спама введена премодерация комментариев от незарегистрированных пользователей.