Была у мужика жена-ведьма. Только наступит глухая полночь, проснется он, а жены возле него и нету, оглядится он кругом, хата на крючок заперта, сенцы на задвижке, а ее нету. Он и думает себе: “Давай-ка выслежу”.

Жил себе мужик, и была у него собака. Пока была собака молодая, стерегла она хозяина, а как состарилась, то прогнал хозяин ее со двора. Бродила она по степи, ловила мышей, что попадалось, то и ела. Раз ночью повстречал собаку волк и говорит: - Ты куда, .собака, идешь?

Заспорили раз бык с конем, кто из них быстрей бегает. Конь говорит, что он быстрей, а бык: - Я бы мог быстрей тебя побежать, да силы у меня больно много, вот я и боюсь, чтоб земля подо мной не провалилась. Ну, а все-таки побежали они взапуски.

Жили-были котик да петушок и побратались. Понадобилось котику пойти по дрова, вот и говорит он петушку: - Ты, петушок, сиди на печи да ешь калачи, а я пойду по дрова, а придет лисичка, то не отзывайся.

Жили себе дед да баба, а у них была курочка да петушок. Дед с бабой померли, а петушок и курочка все без них поели - и бобочки и все дочиста. Сели на насесте. Петушок: “Кукареку!” - схватил камешек, да и подавился. Вот курочка плакала-плакала, побежала потом к морю воды просить:

Один чоловік найшов гроші да й хитрує, як би поступить із жінкою, щоб вона кому не сказала; бо він знав, що жінки дуже нетерплячі — зараз розбрешуть, як тілько що почують. От він пійшов на двір да з н

Посилав пан козака з листом, і йому випала дорога через ліс, і він iхав тим лісом, та надибав святого Миколая, що він в’язав лика — єдно добре, а друге кепське.

Як був у попа кравець (портной) і пішов на село робити, а в той час безщасному вовкові не послав біг корму. Він зліз на гору да й просе бога: «Дай, господи, iсти, а то вмру!» — «Ох, іди ж, — каже, — вовче! Шо нападеш попове, то й iсти тобі готове». От іде вовк — ходе кобила: «Здорова була, кобило, а чия ти єсть?» — «Ох, вовче, я попова».

Був собі чоловік та жінка; мали вони козла й барана. «Ох, жінко! — каже чоловік. — Проженемо ми цього барана і козла, а то вже вони у нас дурно хліб iдять. А вбирайсь, козел і баран, собі з богом, шоб ви не були у мене і в дворі!» Пошили вони собі торбу, та й пішли. Ідуть та ідуть. Посеред поля лежить вовча голова.

Був собі в однім пустім місці хутор невеличкий. В хуторі жила сім’я одна, і невеличка: був там старесенький дід да син його жонатий — звався він Нечипір, да ще не дуже великий син од Нечипора. Дід був зовсім без мощі: ходючи він згинався уже дуже, голова у йога була біла-біла, мов молоком облита, а робити — дак зовсім нельзя було йому, бідному.